Фотокартка як об'єкт сімейного колекціонування лишилася в минулому, а цінність її перейшла в документальну площину, хоч побутова фотографія радянських сімейних альбомів є, скоріше, приховуванням реального стану речей. Механізми контролю застосовувались не тільки щодо офіційної чи газетної фотографії, а проникали в сферу побутового фотографування. Чи фотографія трактувалась як лише приватне майно, якщо фотоальбом міг стати речовим доказом проти зображених у ньому? Альбом мав бути ідеологічно бездоганним — свідченням вбудованості в шаблон радянського громадянина.

Один з найпопулярніших сюжетів радянських сімейних фотоальбомів — застілля, що, напевне, мало б демонструвати безтурботність, стабільність і добробут в країні, якби не подекуди вирізані або замальовані обличчя зі святкових застіль, як випадкове оголення реальності. Присутність в твоєму альбомі когось "небажаного", репресованого чи ліквідованого могла зробити відсутнім і тебе. На святкових столах фігурує одна цікава "багатогранна" метафора — гранована склянка. В моїй інсталяції цей популярний побутовий елемент використано як ілюстрацію омани (через переломлення світла в гранях скла годі визначити кількість налитого в склянку). Культура викривлення реальності ніби втілена в цьому склі — візуалізація приховування, як жанр фотографування і як спосіб життя.

Інсталяція складається з трьох столів вкритих червоними скатертинами з плюшу радянських часів, та вмонтованими в столи підсвіченими фотографіями застілль з сімейних альбомів. Наповнені гранчаки стоять на фотографіях. Глядач запрошується до столу.

Технічна підтримка - Євген Червоний