Надмір червоного

 

Фотокартка як об’єкт сімейного колекціювання лишилася в минулому, а цінність її перейшла в документальну площину. Проте традиції побутової фотографії радянських сімейних альбомів з впізнаваною стилістикою скутого позування і обмеженим переліком сюжетів, скоріше, є приховуванням реального стану речей. Фотографія не була приватним майном; механізми контролю застосовувались не тільки щодо офіційної чи газетної фотографії, а глибоко проникали в сферу побутового фотографування. Фотоальбом міг стати речовим доказом проти зображених у ньому. Тому він мав бути ідеологічно бездоганним — не віддзеркаленням реальності, а свідченням ідеальної вбудованості в шаблон радянського громадянина. Один з найпопулярніших сюжетів радянських сімейних фотоальбомів — застілля, що, напевне, мало б демонструвати безтурботність, забезпеченість життя в цій країні. Лише випадково траплялось оголення дійсності — коли раптом одне чи кілька облич зі святкового застілля замальовано чи вирізано. Присутність на твоєму фото когось небажаного, репресованого чи ліквідованого могла зробити відсутнім і тебе. Все це скидається на візуалізацію приховування, як жанр фотографування і як спосіб життя.

 

На святкових столах фігурує одна цікава багатогранна метафора — гранована склянка, теж інструмент омани, бо через переломлення світла годі не визначити кількість налитого. Водночас перевернута склянка зупиняла бенкет, унеможливлюючи подальше розпивання.

Грановане скло міцне. Така склянка майже неʼбється. А культура переломлення та викривлення, ніби втілена в гранчаку, — так само витривала, як він. Він, можна сказати, і досі утримує в собі той фантом минулого, на яке ми тепер перекладаємо відповідальність за наше сьогодення, уникаючи тверезого аналізу історії.